Присторої

Урок малювання

Про що думає моя голова

Про що думає моя голова

Якщо ви думаєте, що я вчуся добре, то ви помиляєтеся. Я вчуся неважливо. Чомусь усі вважають, що я здатна, але лінива. Я не знаю, я здатна або не здатна. Але тільки я знаю точно, що я не лінива. Я за три години сиджу над завданнями. Ось, наприклад, зараз я сиджу і щосили хочу вирішити завдання. А вона не вирішується. Я кажу мамі:

- Мам, а у мене задачка не виходить.

- Не лінуйся, - каже мама. - Подумай гарненько, і все вийде. Тільки гарненько подумай!

Вона йде по справах. А я беру голову обома руками і кажу їй:

- Думай, голова. Думай гарненько... «З пункту А в пункт Б вийшли два пішохода...» Голова, чому ти не думаєш? Ну, голова, ну, думай, будь ласка! Ну що тобі варто!

За вікном пливе хмарка. Воно легеньке, як пух. Ось воно зупинилося. Ні, пливе далі.

«Голова, про що ти думаєш?! Як тобі не соромно!!! З пункту А в пункт Б вийшли два пішохода...» Люська, напевно, теж вийшла. Вона вже гуляє. Якщо б вона підійшла до мене перша, я б її, звичайно, пробачила. Але хіба вона підійде, така звична?!

«...З пункту А в пункт Б...Ні, вона не підійде. Навпаки, коли я вийду на подвір'я, вона візьме під руку Оленку і буде з нею шепотітися. Потім вона скаже: «Льон, пішли до мене, в мене щось є». Вони підуть, а потім сядуть на підвіконня і будуть сміятися і гризти насіння.

«...З пункту А в пункт Б вийшли два пішохода...» А я що зроблю?.. А я тоді покличу Колю, Петьку і Павлика грати в лапту. А що вона зробить?.. Ага, вона поставить платівку «Три товстуни». Та так голосно, що Коля, Петька і Павлик почують і побіжать просити її, щоб вона дала їм послухати. Сто раз слухали, все їм мало! І тоді Люська закриє вікно, і вони там всі будуть слухати платівку.

«...З пункту А в пункт... в пункт...» А я тоді візьму і запульну чим-небудь прямо в її вікно. Скло - дзінь! - і розлетиться. Хай знає!

Так. Я вже стомилася думати. Думай не думай - завдання не виходить. Просто жах яка важка задачка! Ось погуляю трошки і знову буду думати.

Я закрила задачник і виглянула у вікно. У дворі гуляла одна Люська. Вона стрибала в класики. Я вийшла надвір і сіла на лавку. Люська на мене навіть не подивилася.

- Сергійко! Вітька! - закричала відразу Люська.- Ходімо в лапту грати!

Брати Карманови виглянули у вікно.

- У нас горло, - хрипко сказали обидва брата. - Нас не пустять.

- Лена! - закричала Люська. - Льон! Виходь!

Замість Олени виглянула її бабуся і погрозила

Люське пальцем.

- Павлик! - закричала Люська.

У вікні ніхто не з'явився.

- Пе-еть-ка-а! - надсаживалась Люська.

- Дівчино, ну що ти кричиш?! - висунулася з кватирки чиясь голова. - Хворій людині відпочити не дають! Спокою од вас нема! - І голова всунулась назад в кватирку.

Люська крадькома поглянула на мене і почервоніла як рак. Вона посмикала себе за косичку. Потім зняла з рукава нитку. Потім подивилася на дерево і сказала:

- Люсь, давай в класики.

- Давай,- сказала я.

Ми пострибали у класики, і я пішла додому вирішувати своє завдання. Тільки я сіла за стіл, прийшла мама.

- Ну, як задачка?

- Не виходить.

- Але ж ти вже дві години над нею сидиш! Це просто жах що таке! Задають дітям якісь головоломки!.. Ну, давай показуй своє завдання! Може, у мене вийде? Я все-таки інститут кончала... Так... «З пункту А в пункт Б вийшли два пішохода...» Постій, постій, що ця задача мені знайома!.. Послухай, так ви її минулого разу разом з татом вирішили! Я чудово пам'ятаю!

- Як? - здивувалася я. - Невже?.. Ой, правда, адже це сорок п'ята завдання, а нам сорок шосту задали.

Тут мама страшенно розсердилася.

- Це обурливо! - сказала мама.- Це нечувано! Це неподобство! Де твоя голова?! Про що вона думає?!